Пам'ять про нього — вічна, а його наукові праці — невичерпне джерело мудрості
98-річниці з дня народження І.Г.Ткаченка присвячується…
Борг учня перед учителем величезний, і шкода, що ми починаємо розуміти це не під час навчання, а в пору змужніння.
І найчастіше це розуміння приходить тоді, коли вчитель вже спить вічним сном, і слова
невисловленої вдячності важким тягарем лягають на наші душі.
Джалол Ікрамі
Великі люди вже давно звернули увагу на мистецтво пам’яті. Життя пливе своїм руслом, все змінюється, та не все минає. Залишаються добрі наші і наших друзів справи у спогадах близьких й нащадків. Вони перебувають у пам'яті людській, у творах, піснях і душах,…І не було б поступу вперед, якби обірвалася нитка пам’яті в поколінях, якби згасла любов про ті справи давні, але не дуже далекі у просторі та часі. Власне, таким ланцюжком пам'яті, що не лише єднає минуле й сучасне, а й повсякчас нагадує, якою ціною розвивається людське життя, що приносить людині радість, щастя із чого виростає чесність, добро й людська вірність бути справжньою людиною.
Школа – дорогий і близький дім для кожного, хто навчався. Цей дім навіки залишається у пам'яті, адже тут промайнули найкращі роки життя – роки безтурботного дитинства, юності. І навіть через багато літ, коли пригадується школа, дивний промінець торкається душі кожного. Навчання тут поволі і безповоротно відпливає в минуле. І чим довшою є відстань, тим чарівнішими і милішими є серцю спогади про шкільне життя.
Як часто ми згадуємо про своїх учителів? Як довго ми їх пам’ятаємо? Завдяки чому вони залишаються у наших серцях? На ці питання кожен може дати свою відповідь. Тому що всі ми вчилися у школі і знаємо, що вчителі бувають різними: суворими і з гумором, крикливими і мовчазними, завжди усміхненими, іноді похмурими, але оцінюємо ми їх у дорослому віці, в основному, за одним критерієм: дали знання чи ні. Так було завжди. Так було і у 1944-1979 роках. Цілі покоління учнів та батьків села Богданівка тих років виросли з іменем учителя математики, директора, який не забутий і досі: Іван Гурович Ткаченко. Його згадують як Учителя з великої літери.
Кажуть, учителем треба народитися. Іван Гурович, мабуть, народився директором, бо доля дарувала йому хист справжнього керівника. Важко знайти слова, щоб сказати про цю цікаву і неординарну особистість: Іван Гурович -це поєднання мудрої розважливості і вибухової енергії, принциповості і виваженості, діловитості у вирішенні багатьох питань і глибокої, аж до сентиментальності, ліричності.
ПРЕЗЕНТАЦІЯ ІЗ СІМЕЙНОГО АРХІВУ.
Вікторія Шевченко – внучка І.Г. Ткаченка. Він любив дітей і свою родину.
В моїй пам’яті дідусь залишився найкращим і самим близьким другом.
Він любив дітей і свою родину до останньої хвилини життя. Дідусь був людиною енциклопедичних знань. Легко і просто давав консультацію з любих питань. Він був обізнаний в багатьох галузях науки. Педагогіку і дитячу психологію Іван Гурович знав досконало. Бути поряд з ним було не лише цікаво, а й радісно. Він випромінював оптимізм, вселяв упевненість і завжди підкреслював людську гідність.
Він був дуже щасливим в колі своєї сім’ї. Його очі завжди сяяли радістю і щастям, коли ми були поруч з ним.
Крім всього, дідусь був чудовим оповідачем, багато знав і вмів розповісти про все на світі!
Розповідав про школу, яку любив, про вчителів, довоєнне життя, студентські роки та роки дитинства. Найцікавішими були розповіді про рідних всім нам людей.
В моїй пам’яті дідусь назавжди залишився людиною, яка постійно працювала над собою.
Все своє життя він працював, залишивши спадщину наукових і творчих робіт.
Іван Гурович Ткаченко – автор п’яти праць, вісімдесяти наукових статей в педагогічних журналах і збірниках. Більше ста п’ятдесяти наукових статей було опубліковано в центральних газетах в них знайшли відображення теоретичні і методичні питання навчання і виховання молоді.
Він був одним із ініціаторів організації учнівських бригад і комсомольсько-молодіжних таборів.
Іван Гурович вивчав потенціальні можливості кожного учителя, вмів організувати працю педагогів і все життя школи так, щоб навчання і виховання зливалось воєдино.
Золотим ключиком, за допомогою якого педагог відкривав серця учнів, була повага до людини. Перегляньте його книгу «Богданівська середня школа». Там майже нічого немає про директора Ткаченка, але подано опис великої кількості матеріалів із життя школи, тому що це було для нього найважливішим.
І.Г.Ткаченко, В.О.Сухомлинський 1956 рік
«Виховати людину, яка б уміла трудитися і головою, і руками, — колосально важлива річ...»
Cвітлана Орел.
Іванові Гуровичу страшенно пощастило, що він має дослідника його спадщини, який займається нею так системно, — сказала під час захисту дисертації на звання кандидата педагогічних наук кіровоградцем Андрієм Іванком донька всесвітньо відомого педагога Ольга Сухомлинська. — Бо на матеріалах творчої спадщини мого батька захищено сотні дисертацій, але навряд чи хто займається нею так послідовно». Справді, проректор з навчально-методичної роботи Кіровоградського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського Андрій Іванко — автор десятків статей і книг, присвячених педагогічній спадщині видатного педагога-земляка Івана Ткаченка.
Андрій Борисович Іванко.
Він був передусім Учителем. І сьогодні далеко не кожен директор є блискучим учителем. Часто це фактичне лідерство замінюється формальною посадою. Іван Гурович був чудовим учителем математики. Наведу один факт, сьогодні вже маловідомий. На сторінках журналу ЦК КПРС «Комуніст» на початку 80-х років велася дискусія про шляхи поліпшення викладання математики в середній школі. Хто брав у ній участь? Академік Амбарцумян, один із провідних математиків-теоретиків, тодішній міністр освіти СРСР Прокоф’єв, ректор Московського державного університету Логунов і учитель математики Ткаченко.
Калініченко Надія Андріївна - професор, доктор педагогічних наук, заслужений учитель України.
І.Г.Ткаченку належить вагомий доробок з удосконалення дидактичних умов ефективності навчання. Відповідальне ставлення до праці, вважав педагог, необхідно і можна виховати з перших років навчання і виховання дітей упочатковій школі. Цьому сприяла створена атмосфера виховання любові до знань, постійного прагнення до їх поповнення і збагачення, перетворення. Спільно з колективом були чітко окреслені вимоги до уроків на основі наукової організації праці. З них ми виокремлюємо наступні:
Створення проблемних ситуацій на всіх етапах уроку, особливо при вивченні нового матеріалу. Організація дослідницької діяльності учнів.
Диференціація в навчанні з врахуванням індивідуальних особливостей учня, спрямована на його розвиток.
Використання трьох видів самостійних робіт на уроці у такій послідовності – практичні, пізнавальні і творчі.
Домашнє завдання має повторювати увесь процес і зміст уроку: вправи і задачі відповідно до рекомендованих зразків, завдання пошукового характеру, завдання по конструюванню і моделюванню.
Урок не тільки процес навчання, а й процес пізнання – утверджував власною творчою лабораторією І.Г.Ткаченко. Він збільшував кількість видів наукової інформації і майстерно використовував слово учителя, експеримент, лабораторні роботи, виробництво, поточну інформацію, кіно, радіо, телебачення. Забезпечував на уроці двосторонню діяльність учителя, який навчає, і учня, який вчиться; єдність теорії і практики у процесі реалізації навчальних завдань. І.Г.Ткаченко збільшував обсяг самостійних робіт у навчальному процесі, особливо з предметів політехнічного циклу. У кожній самостійній роботі передбачав формування практичних умінь і навичок загального і конкретного характеру, які мали загальноосвітнє значення, зв'язок з трудовою підготовкою. Це практичні, пізнавальні, творчі завдання. Він підсилив міжпредметні зв’язки, кожного заняття, шукав шлях активізації навчальної трудової діяльності учнів, спонукав учителів до самоосвітньої роботи. Особливу увагу І.Г.Ткаченко приділив розробці методики уроків формування вмінь і навичок (уроків тренувальних вправ), уроків-семінарів, контрольно-залікових уроків. Маючи непересічний педагогічний талант,консультував директорів опорних шкіл, завжди давав предметні поради.
1987 рік
Зустріч випускників через 20 років.
Г.С.Шевченко, Г.П.Григорьєва, Т.О.Ткаченко, І.Г.Ткаченко, В.М.Ніколаєнко
Антоніна Іванівна Постельняк.
Директори шкіл мали можливість спостерігати за професійними управлінськими діями І.Г.Ткаченка в різних ситуаціях: відвідування і аналіз уроків, проведення наради при директорові і засідання педагогічної ради, індивідуальних співбесід з вчителями і учнями, участь у різних формах методичної роботи, презентація досвіду роботи вчителя та педагогічного колективу.
Реалізація програм перших занять обласної школи збагатила слухачів інноваційними ідеями і технологіями управлінської лабораторії І.Г.Ткаченка. Серед них:
- чітке, науково обґрунтоване планування роботи школи;
- досвід реалізації загальношкільної проблеми;
-ефективне управління професійним становленням молодих учителів, розвитком творчої лабораторії кожного вчителя;
-залучення майстрів педагогічної праці до наукового пошуку, участі в експериментальній роботі.
У шкільному колективі створювалася атмосфера співтворчості, взаємопідтримки, довіри.
Систематичні заняття школи, постійне спілкування з її керівником, збагачення досвідом стали для кожного слухача і для мене особисто справжньою академією майстерності, творчості, гуманізму
У Богданівській школі Ткаченко створив систему становлення вчителя-майстра, вчителя-дослідника у сприятливих умовах для його професійного вдосконалення, самоосвіти і саморозвитку. Йому був притаманний демократичний, партнерський стиль управління, увага і повага до кожного.
Іван Гурович постійно звертався до педагогічних ідей і досвіду В.О.Сухомлинського. У його книгах, статтях розкривалися ідеї його друга і соратника. Залишаються актуальними його праці: «В.О.Сухомлинський і етнопедагогіка народознавства» (1993), «В.О.Сухомлинський про принципи трудового виховання молоді» (1988), «Василь Сухомлинський у моєму житті» (1978) та інші.
Науковий доробок, модель його авторської школи, громадська діяльність займають гідне місце в історії педагогічної думки, здійснюють свій помітний вплив на формування цінностей сучасної школи.
Є про що згадати, багато подій, як кадри з цікавого фільму, пропливають перед очима. Однак у коротких спогадах хочеться акцентувати на головному – людяності, компетентності, професіоналізмі. Його нестандартний підхід до вирішення усякого роду педагогічних проблем, інтелект, надзвичайна ерудованість запалювали інших до творчості, самовдосконалення, пошуків нових, цікавих на той час форм і методів роботи зі школярами.Вони залишаються актуальними і сьогодні.
1987 рік
І.Г.Ткаченко спілкується з колегами та випускниками
І.Г.Ткачеко, В.І.Цугуй
Травень 1983 рік.
Важливою формою впливу на підростаюче покоління в ті роки було трудове виховання. В кожній середній школі були створені і діяли десять виробничих учнівських бригад, які об’єднували 1392 учні. Ініціатором створення першої в районі виробничої бригади був І.Г. Ткаченко, директор Богданівської школи. Іван Гурович вивчав досвід роботи учнівської виробничої бригади Григорополісської середньої школи №2 Ставропольського краю. За його ініціативи до Ставропілля вивчати досвід роботи в практичному вигляді виїхала делегація освітян Знам’янського району: Ткаченко Іван Гурович, директор Суботцівської школи Цугуй Віктор Іларіонович, директор Цибулівської школи Єфремов Анатолій Васильович, голова колгоспу «Родина» Заїка Юрій Сергійович та заступник голови райвиконкому Демченко Олександр Семенович. Майже тиждень на базі радгоспу села Григорополісся знайомилися з роботою виробничої бригади середньої школи №2, яка працювала в садовому комплексі. Всього саду було 1200 га.
Під час перебуванні в Ставропіллі відбулася зустріч з деректором інституту удосконалення вчителів Ставропільщини Проніним Карпом Яковичем, завідуючим відділом освіти Страховою Марією Іванівною та директором Григорополісської школи №2 Ордена Трудового Червоного Прапора Козаковим Миколою Михайловичем.
Все побачене потім було запроваджено в роботі учнівських виробничих бригад Знам’янського району.
У пам’яті залишилися найкращі спогади про Вчителя – ентузіаста, наставника, принципової людини, який натхненно працював сам і був прикладом для нас - молодих директорів. Жити принципово, наповнено й напружено заради неособистої користі – це був наш головний козир.
Кажуть, що цінність життя вимірюється обсягом зробленого для інших: школи, колег, учнів і всіх людей, які оточували нас. Так ми жили в ті часи…
ВИКОРИСТАННЯ ІДЕЙ І.Г. Ткаченка ДЛЯ РОЗВИТКУ МАТЕМАТИЧНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ШКОЛЯРІВ
«…Математичне мислення необхідно для успішного вивчення усіх предметів; математичні здібності – це яскравий прояв якостей розуму, які відіграють велику роль у пізнавальній і творчій трудовій діяльності. Задача школи – піклуватися про розвиток математичних здібностей всіх учнів» – ось про що мріяв видатний вчений В.О.Сухомлинський.
Математика належить до складних, багатопланових предметів, потребує логічного мислення. Школярі при вивченні математики зазнають багато труднощів. А для учням І.Г.Ткаченка алгебра і геометрія були улюбленими предметами, бо він умів поєднати тонкощі математичної теорії і практики і подати матеріал легко, доступно і цікаво.
Іван Гурович на кожному уроці математики доводив, що культура мислення, яка у дітей формується в процесі вивчення математики, накладає відбиток на всю розумову працю в процесі навчання, на характер спостережень за явищами природи при вивченні біології, фізики, хімії, астрономії. Ідеї функціональної залежності і змінної величини, які відіграють велику роль при вивченні математики, розвивають діалектичне мислення, полегшуючи розуміння причинно-наслідкових зв’язків при вивченні інших предметів.
Шундрин Олег Анатолійович – учитель математики та інформатики Мошоринської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів.
6 лютого 2017 р. Івану Гуровичу Ткаченку виповнилося б 98 років від дня народження. Видатний педагог, ініціатор і організатор інноваційних підходів у навчанні і вихованні школярів, Іван Ткаченко залишив глибокий слід у педагогічній теорії і практиці України. Він був автором 9 книг, близько 200 статей. Ідеї викладені в цих роботах не втратили актуальності й сьогодні.
Основне завдання сучасної школи полягає не стільки в озброєнні дітей певним набором знань, скільки в розвитку дитини як особистості. Які б форми і методи роботи не обирав вчитель, над якою б проблемою він не працював, але мета повинна бути єдиною – не йти по лінії найменшого опору самому, а всі свої сили спрямовувати для полегшення навчання учнів. В своїх творах І. Г. Ткаченко описує систему дидактичних вимог , які сприяють ефективності навчально-виховного процесу. Реалізувати ці ідеї можна використовуючи диференціацію навчання та індивідуальний підхід до кожного учня у навчально-виховній діяльності, що є головою метою і невід’ємною частиною освітніх технологій сьогодення.
В період переходу до інформаційного суспільства одним з найважливіших аспектів діяльності людини стає уміння оперативно і якісно працювати з інформацією, використовуючи можливості сучасної техніки. Це додає до цілей шкільної освіти ще одну - формування рівня інформаційної культури, відповідного вимогам інформаційного суспільства. Діти охоче працюють з комп’ютером як на уроках, так і в позаурочний час. Це підтверджує актуальність ідеї І. Г. Ткаченка. « Переконаний, що кращий шлях до багатогранного розвитку особистості – це шлях улюбленої праці, пізнання улюбленої справи. Морально дитину виховує процес творення, в якому вона бере безпосередню участь. Саме в таких умовах може вирости творець.»- писав видатний педагог.
Використання комп’ютерної техніки на уроках інформатики, фізики та математики дає змогу не лише навчити учнів користуватися комп’ютером та опрацювати навчальний матеріал уроку, а й розвивати у школярів логічне мислення, творчий і пізнавальний потенціал, діти мають змогу отримати досвід співпраці, у тому числі з дорослими, виховується шанобливе ставлення до результатів своєї праці, та праці інших людей. Учитель повинен пам’ятати, що чуттєве пізнання і абстрактне мислення єдині, їх спільною основою є практика.
Переймаючи досвід Івана Гуровича Ткаченка, в своїй педагогічній діяльності виокремлюю такі вимоги до уроків на основі наукової організації праці як:
1. Застосування дидактичного принципу в навчанні має відповідати такій схемі процесу пізнання: конкретне (образ), абстрактне (загальне), суттєві ознаки образу (практичне); поняття, закон, правило, збагачене і перевірене практикою.
2. Створення проблемних ситуацій на всіх етапах уроку та організація дослідницької діяльності учнів.
3. Єдність наукових і психологічних домінант уроку на основі чуттєвого і логічного пізнання.
4. Використання трьох видів самостійних робіт на уроці у такій послідовності – практичні, пізнавальні і творчі.
5. Диференціація в навчанні з врахуванням індивідуальних особливостей учня, спрямована на його розвиток.
6. Домашнє завдання має повторювати увесь процес і зміст уроку: вправи і задачі відповідно до рекомендованих зразків, завдання пошукового характеру, завдання по конструюванню і моделюванню.
Для формування інформаційної культури учнів я застосовую наступні форми роботи на уроці:
- поєднання теорії і практики на кожному уроці. Дана форма роботи дозволяє визначити необхідний мінімум для вивчення матеріалу даної теми, а також організувати індивідуальну і диференційовану форму роботи на уроці.
- робота в малих групах, в ході якої роботу можна виконувати по декількох траєкторіях: диференційовані групи по рівню знань, диференціювання за інтересами, групи для організації взаємодопомоги однокласників, в яких найбільш підготовлені учні контролюють, допомагають і оцінюють своїх товаришів. Така форма роботи допомагає організації диференціації школярів, а також розвитку колективізму, комунікативних якостей.
- індивідуальна робота, де кожному учневі пропонується набір завдань, виконання яких дозволяє переходити від найбільш простого матеріалу, до складнішого.
У своїй педагогічній діяльності дотримуюся тих позицій, що вчитель виступає на уроці в ролі консультанта, який при необхідності допомагає учням, направляючи їх по потрібній траєкторії.
Перші уроки по новій темі починаються зазвичай з уроків - лекцій. Такі уроки містять основний теоретичний матеріал, блоки визначень, ключових понять і правил. Далі широко поширені проблемні уроки. Завдяки створенню проблемної ситуації на уроці учням необхідний пошук нових способів вирішення поставлених завдань. Саме такі уроки розвивають мислення тих, що навчаються, роблять уроки цікавими, непередбачуваними і різноманітними. Діти із задоволенням вирішують поставлені завдання, пропонуючи навіть незвичайні варіанти вирішення проблеми. Таким чином, на уроці працює дослідницький метод.
Ще одним важливим чинником, сприяючому розвитку учня, є розвиток усної мови - цей етап вимагає великих витрат часу і є важливим чинником розвитку учня. Даний процес здійснюється через захист робіт.
На уроках широко використовую методичні прийоми, що активізують самостійну пізнавальну діяльність учнів: вікторини, ділові ігри, спонукають розумову активність (програмований метод), творчі роботи - малюнки, розповіді, твори. Такі завдання розвивають творчу активність дітей, роблять форми роботи цікавими і різноманітними.
І. Г. Ткаченко писав: «Школа не може називатися сучасною, якщо навчально-виховний процес обмежуватиметься лише уроками – навіть при тій умові, коли уроки проводитимуться досконалими методами навчання і будуть добре оснащені наочністю. Досвід переконливо свідчить, що безликих дітей немає». « Щоб навчатися з інтересом, із захопленням, необхідно перш за все, щоб ідеї уроку, моральний його «заряд» знайшли своє продовження і розвиток в процесі практичної діяльності учнів поза уроком, тобто в тому середовищі, яке зв’язане з усіма видами і формами позакласної роботи»
Навчання математики, фізики та інформатики не забезпечується лише уроками. Важливу роль у формуванні інтересу до цих предметів відіграє позакласна робота. Це, зокрема, проведення різноманітних бесід, гурткова робота, робота з обдарованими дітьми і проведення предметних тижнів. Учні середніх та старших класів беруть участь у шкільних та районних предметних олімпіадах і щороку посідають призові місця У 2014-2015 н.р учениця 8 класу приймала участь в обласній олімпіаді з фізики.
Починаючи з 2010 року наші учні приймають участь у Всеукраїнському конкурсі «Левеня», у Міжнародному конкурсі «Бобер», у Всеукраїнському конкурсі «Кенгуру», де показують добрі результати.
Ольга Андріївна Ланецька –учитель математики Петрівського начально-виховнного комплексу "Дошкільний навчальний заклад-загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів"
Час летить невпинно. Ніби вчора я закінчила вуз і мене приймають в свою дружню велику сім’ю педагоги Знам’янщини. Серпнева педагогічна конференція, ведучий оголошує виступ директора Богданівської сш Героя соціалістичної праці Івана Гуровича Ткаченка. На трибуну вийшов чоловік середнього росту і розпочав свій виступ. Він не читав з листка, а розповідав про досягнення свого педагогічного колективу і своїх вихованців. Прізвище мені було вже знайоме ще з років студентства. На лекціях з педагогіки нам розповідав викладач про виробничі бригади, табори праці і відпочинку, започатковані саме у нас на Знам’янській землі. Нам, студентам, важко було зрозуміти, як можна поєднати одночасно навчання і роботу в полі, майстерні. Виявляється, що можна. Іван Гурович вчив дітей не тільки математики, а й привчав до праці. Створені ним виробничі бригади, табори праці і відпочинку зробили його відомим на весь світ.
Мені пощастило побувати у нього на уроці математики. До класу зайшов Іван Гурович з посмішкою на обличчі і розпочав урок тихою лагідною розмовою з учнями, зняв психологічне напруження і налаштував всіх на плідну працю. Була звичайна робоча обстановка. На уроці велась відверта розмова з учнями. До кожного він проявляв увагу, батьківське ставлення, не підвищував голосу, а ніжно гладив учнів по плечу і по голові . Мене здивувало таке неординарне ставлення до учнів. Виявляється, що тим учням, яких гладили по голові, потрібно було подумати і виправити помилки. Такими діями вчителя без слів було сказано все і всім зрозуміле. Багато уваги Іван Гурович приділяв вихованню організаторських здібностей у своїх учнів. Робив він це надзвичайно тактовно, так уміло спрямовуючи їхню діяльність, що учням здавалося: те чи інше рішення вони знайшли самостійно. Це їх окрилювало і було стимулом для подальшого вивчення математики.
Іван Гурович Ткаченко завжди вважав головним у своїй діяльності людяне ставлення до дітей і дорослих. Його творчий науково – педагогічний доробок – це надійний дороговказ та потужний фундамент освіти.
Наталія Степанівна Смілик.-учитель математики Суботцівської ЗШ І-ІІІ ступенів.
Першого року роботи, у 1984 році, я - молодий спеціаліст, учитель математики Суботцівської середньої школи вперше була присутня на щорічному зібранні -серпневій учительській конференції Знам’янського району. Там я побачила сивочолого чоловіка, який сидів у Президії конференції. До слова запрошувались керівники району, директори шкіл, знані учителі району. І ось головуючий запросив до слова Героя Соціалістичної праці, заслуженого учителя України, кандидата педагогічних наук - Івана Гуровича Ткаченка . У залі затамувала ідеальна тиша. Іван Гурович спокійним , тихим голосом почав говорити. Мені, на той час, ще зовсім без досвіду, всі його слова були зрозумілими, переконливими і такими рідними. Під час виступу була подяка сіячам розумного, доброго, вічного, була критика за прорахунки, а головне – накреслені аспекти розвитку освіти району на перспективу. Іван Гурович ділився досвідом роботи директора Богданівської середьої школи, викладача Кіровоградського педагогічного інституту, і взагалі, досвідченої людини. У залі, у ряду поперед себе, я почула як одна вчителька сказала: «Так, це у нас так було».
Трохи згодом, на секційних засіданнях вчителів математики, вчителі Богданівської школи теж спиралися на досвід вчителя математики, майстра своєї справи – Івана Гуровича Ткаченка. А ще дуже вразило, коли молоді вчителі – учні Івана Гуровича – з теплотою і захопленням розповідали про цікаві уроки, про родзинки, які застосовував їх учитель під час навчальної діяльності на уроках. Дуже хотілося побувати на таких уроках, покласти у свою скарбничку молодого вчителя прийоми організації роботи на уроках, методи подачі теоретичного матеріалу, способи спілкування з учнями. На жаль мені це не вдалося, бо Вчитель уже не працював у цій школі.
Будучи на семінарі учителів математики у Богданівській школі я відвідала музей Івана Гу ровича Ткаченка. Тоді у мене склалася цілісна картина діяльності великого педагога. Я вперше перегорнула сторінки конспекту уроку математики. Каліграфічним почерком виписана тема уроку, чітко сформульована триєдина мета. Побачила також його структуру, деякі нотатки біля розв’язків завдань, диференційовані завдання для роботи на уроці, та домашні завдання.
Вивчаючи спадщину великого педагога бачиш коло питань, над якими працював учитель, які актуальні і сьогодні. Іван Гурович наголошував, що навчання повинно бути цікавим , зрозумілим і творчим. Для цього учитель на уроці математики повинен виступати у ролі диригента,і тоді учні самостійно, але під чітким контролем будуть здобувати знання. Роль наставника у цьому процесі – спрямування учнів на практичне застосування здобутих знань і навичок. Навчити дітей користуватися знаннями – найважливіше завдання школи. Ці положення сьогодні закладені у проекті нового базового закону «Про освіту» для створення Нової школи.
Створення проблемних ситуацій, висування гіпотез, доведення і дослідження їх – це основні аспекти діяльності учителя і учнів на уроках математики, які ми використовуємо на своїх уроках. Розвиток мислення і пам’яті, просторової уяви, виявлення простих компонентів у складному, співставлення абстрактних понять з практичними видами людської діяльності – обов’язок учителя сьогодні. Великий вчитель наголошував, що навчання повинно бути цікавим, зрозумілим і творчим. Творчість – це складний процес, що потребує особливих якостей розуму: спостережливість, вміння порівнювати й аналізувати, встановлювати зв’язки, відкривати закономірності, нестандартно мислити, вважав Іван Гурович Ткаченко. Цього ми намагаємося досягти зі своїми учнями.
Лекційно-практична система, особистісно-діяльнісна система навчання , групові форми організації навчальної діяльності, випереджувальне навчання, сподвижником яких був Іван Гурович і сьогодні широко впроваджуються у практику роботи у сучасній школі. Таким чином важка праця учня у школі перетворюється у насолоду від здобутих знань і умінь.
Це лише невелика частка спогадів про його життя. Цих спогадів є багато, професійних та особистих: родина, дружина, доньки, внуки, друзі, товариші, колеги та його випускники. Якщо всіх згадати, то вийде велика книга. Перегортаючи сторінки його життєпису, неодмінно хочеться підкреслити його найкращі риси: доброта, жертовність, щирість, бажання скрізь і всім прийти на допомогу першою (навіть малознайомим людям), вміння роздаровувати себе до останньої краплини.
Надзвичайно актуальними в сучасних умовах розвитку нашої держави є погляди педагога на проблеми і перспективи сільської школи. Стратегічне завдання цієї школи І. Г. Ткаченко вбачав у вихованні високоосвіченого, всебічно розвинутого громадянина і молодого господаря нашої держави, спроможного використовувати у своїй практичній діяльності .
Його ідеї були і залишаються новими і прогресивними. Значну частку їх втілено в життя. Звертаючись до педагогічної спадщини Івана Гуровича, сучасні освітяни знайдуть чимало корисного у справі розробки і творчої реалізації концептуально-теоретичних і практичних проблем української школи початку нового століття та підвищення професійної майстерності.
Життя і діяльність Івана Гуровича Ткаченка - це блискучий приклад служіння українському народові.
Отже, творчий вчитель повинен перебувати в постійному пошуку: шукати нові методи, нові ідеї, нові напрямки, нового себе. Він наскрізь світиться світлом добра, світлом знань, світлом високої духовності й охоче запалює вогник знань у своїх учнів. Тож, нехай всі педагогам щастить на шляху до високого професіоналізму, творчих злетів та вершин.